Для болгарських бізнесменів пошук персоналу стає кошмаром. Для того, аби знайти досвідченого токаря або іншого фахівця, потрібно більше шести місяців, і це вимагає грошових витрат на послуги рекрутингової агенції. Літні, досвідчені оператори верстатів йдуть на пенсію, скаржиться Юліан Стефанов, який керує виробничою фірмою недалеко від Софії, і залишається занадто мало молодих людей, які мають потрібні навички. Одна з проблем – брак підготовки. Інша – це те, що робоча сила в Болгарії скоротилася на 6% з 2008 року. Високий рівень еміграції і низький рівень народжуваності означають, що до 2050 р. очікується її зниження ще на третину.
По всій Європі люди живуть довше і мають менше дітей. Ті ж тенденції, звичайно, спостерігаються і в інших багатих та розвинутих країнах, але впоратися з ними в Європі буде складніше через її наполовину сформовану єдність, в якій працівники можуть вільно пересуватися, а багато країн мають спільну валюту, але де немає загальної фіскальної політики або стратегії для вирішення проблеми старіння.
Інвестори добре обізнані про деякі недоліки Європи. Криза суверенного боргу показала, що таргетування інфляції і процентних ставок само по собі не забезпечує стійкого валютного союзу або інтегрованої банківської системи. Перемовини щодо розмірів зарплати, регулювання та іншого повинні об’єднати країни, щоб зупинити дисбаланси, що накопичуються між ними. Менше звертається уваги на те, що демографія також може розірвати ЄС зсередини.
Незважаючи на те, що Європа приймає більше мігрантів, ніж втрачає, ООН прогнозує, що до 2050 р. її населення скоротиться приблизно на 5%. На той час середній вік європейця становитиме 47 років, на дев’ять років більше, ніж на рубежі століть, і на чотири роки більше, ніж середній вік американця. У 2015 році на кожні чотири людини працездатного віку припадало близько однієї людини старше 65 років (тобто коефіцієнт старих людей становив близько 25%). До 2050 року це співвідношення складе один до двох; в Америці – один до трьох.
Деякі країни постраждають ще більше. Очікується, що до 2050 р. Іспанія та Італія втратять більше чверті своєї робочої сили. Населення на Півдні і Сході ЄС скоротиться в середньому на десяту частину. При меншій кількості працівників ці країни ризикують зіткнутися з проблемою стагнації економічного зростання. Крім цього, збільшення витрат на пенсії і медичне обслуговування призведе до збільшення державного боргу.
Двадцять вісім членів Європейського союзу діляться на три великі групи. Жінки в північних і західних країнах, як правило, народжують більше дітей, ніж у середньому по ЄС (виняток становить Німеччина). Незважаючи на те, що рівень народжуваності у цій країні нижче коефіцієнту 2.1, необхідного для підтримки чисельності населення, висока імміграція означає, що чисельність населення продовжує зростати.
Ті, хто живе в Південній Європі (друга група), стоять на місці або скорочуються. Рівень народжуваності нижче; в деяких країнах з 2010 року емігранти перевищили число іммігрантів. Італія є символом цього. Літні італійці йдуть з роботи задовго до досягнення пенсійного віку, а недосконалість системи догляду за дітьми означає, що багато жінок ніколи не повертаються на роботу після пологів. У віці 50 років трохи більше половини з них працюють. Якщо ці низькі показники зайнятості збережуться і в міру того, як Італія буде старіти, то в 2050 році італійців старше 50 років буде більше, ніж працівників різного віку, зазначає Стефано Скарпетта з OECD, паризького аналітичного центру.
Населення Центральної та Східної Європи (третя група), швидко скорочується через еміграцію. Близько 2,5 млн румунських громадян працездатного віку, що становлять одну п’яту частину населення, проживають в інших країнах ЄС. У цих країнах також відносно низький рівень участі в роботі літніх людей і жінок (виняток становлять країни Балтії, які черпають натхнення в північних країнах). Польща і Угорщина пропонують фінансові стимули для дітонародження. Але дослідження показують, що вони погано працюють.
Ці демографічні диспропорції посилюють економічні відмінності. Жителі Півдня починають життя у більш поганих стартових умовах. Народжуваність низька, і в міру скорочення числа людей, зайнятих на роботі, економічне зростання буде уповільнюватися. Державний борг вже високий в Італії, він становить понад 130% від ВВП, і існує небезпека його подальшого зростання. Єдина для всіх грошово-кредитна політика Єврозони може здатися менш доцільною в міру розбіжності перспектив зростання.
Більшість країн Центральної та Східної Європи не входять у валютний союз. Але і тут теж є напруга. Членство в ЄС обіцяє швидке надолуження упущеного по відношенню до західноєвропейського рівня доходів. Але МВФ вважає, що щорічні темпи зростання ВВП на одну людину будуть на процентний пункт нижче через демографічний спад. Багато з цих нових членів спочатку були зацікавлені у вільному пересуванні. Але після втрати людей працездатного віку накористь Півночі і Заходу Європи, вони вже не такі задоволені. Хорватія, яка втратила 5% свого населення протягом трьох років після вступу в 2013 році, хоче, щоб ЄС обговорював наслідки демографічного спаду.
Міграція усередині ЄС, як і в Америці, призвела до того, що робочі переїхали в більш динамічні міста і регіони. Дослідження Центру європейських реформ показує, що менш успішні місця, як правило, старіють і там падає народжуваність. ЄС має «грошовий горщик» для забезпечення єднання своїх країн-членів, але він не такий гнучкий, ніж національні бюджети, для перерозподілу коштів від «переможців» до «невдах».
Європі потрібна послідовна політика, щоб триматися разом в міру старіння. Літніх людей і жінок, які, як правило, мають більш низький рівень зайнятості, слід заохочувати до роботи. Якби італійські жінки працювали стільки ж, як німецькі, то робоча сила Італії була б на 14% більше. Якби більше літніх людей працювало у ЄС, це додало б ще 5% до загального рівня зайнятості.
Судячи з Франції, впровадження дешевих послуг по догляду за дітьми стимулює жінок до роботи і підтримує рівень народжуваності, каже пан Скарпетта. Існуючі працівники можуть бути краще навчені; автоматизація може допомагати їм. Поліпшення освіти і інвестиції в інфраструктуру підвищать продуктивність праці. Уряди можуть забезпечити, щоб пенсійний вік відповідав тривалості життя. Всі ці стратегії матимуть додаткові переваги в плані залучення іммігрантів і переконання потенційних емігрантів залишитися в країні.
На сьогоднішній день країни Півночі зробили найбільше. Німеччина діяла рішуче в 2000-і роки, каже Аксель Берш-Шупан з Мюнхенського центру економіки старіння. Реформи державних пенсій пов’язали внески і виплати з коефіцієнтом старіння. Частково завдяки підвищенню пенсійного віку, збільшився рівень зайнятості літніх людей, особливо жінок. У 2000-му році частка людей похилого віку серед робочої сили була лише трохи вище, ніж в Іспанії та Греції. Зараз це третій за величиною показник в ЄС.
Однак проведення та підтримка реформ виявилася непростою справою. Минулі реформи були згорнуті. Підвищення пенсійного віку, введене в Італії в 2011 році, було частково скасовано в минулому році, як і заходи, прийняті в Польщі і навіть в Німеччині. У Франції страйки проти радикального перегляду пенсійної системи тривають вже другий місяць. Зміни в пенсійному забезпечені на Півдні ЄС настільки непопулярні, тому що цілі родини часто живуть за їх рахунок, зазначає Сінзія Алсіді з Центру європейських політичних досліджень (Брюссель). Більше заохочення до роботи людей працездатного віку могло б допомогти.
Необхідні реформи виходять далеко за рамки тих, які очевидно пов’язані зі старінням населення. Наприклад, аналіз, проведений Європейським банком реконструкції та розвитку, показує, що скорочення корупції і зміцнення громадських інституцій в менш благополучних країнах могло б переконати потенційних емігрантів залишитися вдома. Визначити єдину відповідь на мінливу демографічну ситуацію на континенті буде нелегко. Але від цього може залежати саме виживання ЄС.
Джерело: The Economist