Нинішня влада вже цілком чітко розставила пріоритети: фіскальний тиск на малий бізнес, посилення “верифікації” субсидій. Тепер на черзі і доходи простих українців, а також все те, що вони побудували і облаштували в буремні 90-ті та нульові роки, природно, не сплачуючи податки.
У парламенті зареєстрований законопроект №1183 “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо добровільного одноразового декларування активів фізичних осіб”.
Передбачається, що вже в наступному році, з 1 січня по 31 травня 2020 року в Україні буде проведено одноразове декларування доходів та майнових активів населення. Після завершення сеансу загального стриптизу держава застосує принцип “хто не заховався, я не винен”.
І якщо хтось ще думає, що обмежиться легким оголенням, то він глибоко помиляється – планується все в стилі “хард”.
Отже, з січня по травень наступного року фізичні особи зможуть подати в державну податкову службу одноразові декларації, в яких будуть вказані наступні активи, що їм належать:
валютні цінності;
цінні папери;
рухоме і нерухоме майно;
об’єкти незавершеного будівництва;
частки (паї) у майні юридичних осіб;
інші майнові та нематеріальні активи в Україні і за кордоном;
розмір доходу або його частини, з яких раніше не був сплачений податок на доходи фізичних осіб і який виступив фінансовим джерелом покупки активів і який не був раніше задекларований і щодо якого немає інформації про джерело його походження.
Тобто механізм приблизно наступний. Наприклад, у людини є квартира вартістю два мільйони гривень, машина на п’ятсот тисяч, депозит в банку на двісті, ОВДП на триста і частка в бізнесі на мільйон.
Все це підсумовується і порівнюється з реально задекларованими доходами, що такий громадянин отримав за період особистого “збагачення”. Різниця в сумах – це і є незадекларована частину доходу.
За добровільне декларування – ніякої відповідальності за “нажите непосильною працею” фізична особа нести не буде. Але! Просто так держава від нього не відстане. Доведеться заплатити 9% з тієї самої суми незадекларованих доходів.
Враховуючи, що у нас велика частина населення “сидить” на мінімалці, різниця між активами і легальними доходами вийде не слабка. Для трудових мігрантів та осіб, які працюють на аутсорсингу, і зовсім почнеться веселуха. Всі їх “хатинки” і “паркани в три метри” можуть обкласти 9%.
Хто не задекларує своє майно і не заплатить – той потрапляє в систему обов’язкового моніторингу з боку держави. Все, що вже є на 31 грудня 2019 року в реєстрах рухомого та нерухомого майна, а також у реєстрах Мін’юсту щодо володіння частками в юридичних особах – автоматично стає задекларованим.
Плюс, кожному українцю буде дозволено мати “на автоматі” один мільйон гривень готівкових або безготівкових коштів. Це такий подарунок з боку влади – мовляв, не дозволяємо розповідати складні історії про перший мільйон.
Як водиться, законодавці (вони ж “Слуги народу”) посилаються на народний досвід, правда не наш, а італійський, бельгійський і швейцарський. Ну, їм видніше.
Зазвичай в Україні сувора нещадність законів компенсується їх тотальним невиконанням, при чому як на макро так і на мікрорівні. Але тут фіскальна голка виявилася на рідкість “прохідна”. Як тільки завершиться період добровільного одноразового декларування, держава запроваджує механізм постійного моніторингу витрат і доходів фізичних осіб на предмет їх відповідності.
Модель “Великого брата” розпочинає роботу з 1 травня 2021 року і буде охоплювати всі покупки фізичних осіб, вчинені населенням з 1 січня 2020-го, на суму понад 150 тисяч гривень. Сумарні витрати будуть порівнюватися з офіційно задекларованими доходами і параметрами так званої “нульової декларації”, про яку йшлося вище.
Якщо фізична особа не заповнювала одноразову декларацію, то в якості нульового старту по доходах у нього буде лише згаданий мільйон гривень.
Що це означає на практиці. Якщо у когось є бажання в майбутньому купувати нерухомість, автомобілі, цінні папери, зберігати гроші у банку і вкладати інвестиції в бізнес, то така людина вже зараз повинна співвіднести свої цілі з майбутніми легальними доходами, так як в іншому випадку у неї буде “трамплін” лише в розмірі мільйона гривень.
Якщо старту в розмірі “лимона” і майбутніх легальних доходів не вистачить – доведеться платити податки на суму перевищення витрат за ставкою 18%, плюс 1,5% – військовий збір. Можна, звичайно, зробити заділ по доходах в нульову декларацію і заплатити 9%. Економія складе ті ж 9%, плюс військовий збір, якщо його до того часу не скасують.
Очевидно, що дана норма не стосуватиметься значної частини населення, а лише тих, хто інвестує в нерухомість, бізнес або вкладає в банківську систему більш ніж 1 млн грн на рік і при цьому не може підтвердити суми витрат офіційними доходами. Це та група населення, яка:
частину доходів отримує в сірому і/чи тіньовому бізнесі;
розбагатіла в колишні роки;
трудові мігранти і члени їх сімей;
працівники на аутсорсингу, продавці хенд-мейд і т. д.
Відсікання цих груп від можливості витрачати свої гроші найбільше вдарить по ринку нерухомості, банківській системі та істотно скоротить приплив грошей трудових мігрантів у країну (вони почнуть інвестувати там, де їм раді – у тій же Польщі та інших країнах, де за покупку нерухомості видають дозвіл на проживання і навіть повноцінні паспорти).
Звичайно приємно “впихати” Сорочинський ярмарок у формат акуратного магазинчика в Цюріху або розтягувати “запорожець” до розміру “Мерседеса”, але виглядає все це словами ослика Іа як: “Жалюгідне видовище… Несамовите видовище… Кошмар”.
Якщо дискутувати про принципи, цілі і стратегію, то чесним було б почати будувати Швейцарію не з тих, хто заробив перший мільйон у гривнях, а з тих, хто урвав перший мільярд у доларах. Мова йде про компенсацію, яку держава могла б отримати у вигляді частини капіталізації раніше приватизованих активів.
Дана модель була застосована лейбористами уряду Тоні Блера в 1997 році. У 80-х роках минулого століття уряд консерваторів Маргарет Тетчер проповідував ідею тотальної приватизації державних активів, у першу чергу енергетичних, інфраструктурних об’єктів та комунальних підприємств.
Всі ці активи були розпродані за безцінь і в 90-х роках утворилася колосальна різниця між ціною, яку за них заплатили приватні власники і ринковою капіталізацією. Таким чином, гігантський дохід у розмірі понад 100 млрд фунтів стерлінгів був буквально “надутий” повітрям.
Уряд Тоні Блера розробив спеціальну методику оподаткування. Був розрахований коефіцієнт: дев’ятиразовий P/E (відношення ринкової вартості акції до річного прибутку, нарахованого на акцію). По цьому коефіцієнту були відібрані “надуті” бізнеси.
Формула розрахунку податку полягала в наступному: середній прибуток за чотири роки після приватизації, помножений на дев’ять років і на ставку самого податку windfall tax (23%). Під “роздачу” потрапили компанії у сфері телекомунікацій, транспорту, енергетичного комплексу, водопостачання. В основному це були, як сказали б у нас – “обленерго”, “облгази” і водоканали.
У результаті було залучено до державного бюджету 5 млрд фунтів стерлінгів, які були спрямовані на фінансування “Нового курсу” уряду, програм соціального забезпечення населення, в тому числі, пов’язаних зі створенням нових робочих місць, на інвестиції держави в систему освіти і науки.
За рахунок інвестицій отримав промисловий розвиток навчальний центр Learndirect, який готує інженерні і робочі кадри і здійснює професійну перепідготовку персоналу.
“Податок на вітер для енергетичних компаній” став і хорошим інструментом для обмеження їх апетитів в майбутньому: відтепер, як тільки тарифи на енергоносії для населення і комунальні платежі піднімаються більше ніж на 10%, в англійському уряді одразу згадують про windfall tax і підвищення дивним чином відкладається…
Але ми не в Англії, а в Україні, а тут щипати населення і трудових мігрантів – набагато приємніше, ніж змушувати олігархів платити за рахунками. М’яка трансформація “лібералів” у звичайних “щипачів”…
Олексій Кущ
Джерело: 112 канал