У 2018 року наші співвітчизники стали рекордсменами по отриманню перших посвідок на проживання в Європі: із загального числа 3,2 млн ми отримали 527 тис. Вислухавши реальні історії вітчизняних трудових мігрантів і поспілкувавшись з експертами, Фокус спробував розібратися, куди і навіщо їдуть наші співгромадяни і чому багато хто з них говорять, що “тут” жити не хочуть, а “там” не можуть.
В чому різниця з китайцями
З відкриттям кордонів і можливістю знайти роботу, навчання і нове життя буквально по всьому світу, впевненість українців, що “добре саме там, де нас немає”, трохи похитнулася. Історії про те, як люди, котрі відправилися в іншу країну в пошуках кращого життя, повертаються розчарованими і збентеженими зневагою до них, – далеко не рідкість. Але, тим не менше, радісний порив ще не вичерпався, і українці продовжують активно штурмувати Європу.
За даними Євростату, в минулому році наші співвітчизники стали рекордсменами по отриманню перших посвідок на проживання в Європі: із загального числа 3,2 млн ми отримали 527 тис. На другому місці опинився Китай (206 тис), і це той рідкісний випадок, коли китайці українців так і не наздогнати.
Втім, між нами і ними є істотна різниця, та ще й не одна. По-перше, в той час як українцям дозвіл на проживання в Європі потрібен для працевлаштування, жителям Піднебесної – для отримання освіти. По-друге, китайці вважають за краще Великобританію, тоді як українці масово прямують до Польщі.
Дослідження, проведене міжнародним кадровим порталом hh.ua, підтверджує: найпопулярнішим напрямком української трудової міграції дійсно є Польща. Також українці не проти ощасливити своїм приїздом Словаччину, Угорщину, Молдову, Чехію, Білорусь, Казахстан, Німеччину, але все ж саме Польща утримує серед українських переваг надійне першість.
Результати дослідження визначили п’ять основних причин, через які українці залишають насиджені місця в пошуках кращого життя:
- можливість більше заробляти – 54%;
- відсутність гідної роботи вдома – 37%;
- цікава пропозиція від нового роботодавця – 16%;
- сімейні обставини – 13%;
- професійний розвиток – 7%.
Як ми рятуємо польську економіку
Треба сказати, що для стороннього спостерігача картинка по Польщі в цілому складається непогана: фірми з працевлаштування зазивають нових працівників, експерти з розумним виглядом розмірковують про “ментальну близькість та відсутність мовних бар’єрів”, а польська преса радісно рапортує, що українці буквально рятують їх економіку. На цьому цілком позитивному тлі наші заробітчани по наївності думають, що, маючи хороші руки і бажання працювати по 10-12 годин на день, вони і будуть сприйняті як ті самі “рятівники економіки”. Насправді реальність часто виявляється іншою.
Олена приїхала на заробітки до Польщі вже в п’ятий раз – на цей раз на завод з виробництва зубних щіток. Обіцяне безкоштовне житло виявилося звичайною трикімнатною квартирою, в якій живуть 8 осіб: в одній кімнаті – 4 жінки, в двох інших – по одній сімейній парі. Поселили їх, як вона вважає, цілком стерпно: минулого разу взагалі довелося жити в загальному бараку, та при цьому ще й переїжджати з місця на місце кожні чотири-п’ять тижнів.
“Робота позмінна: тиждень працюю вдень, тиждень – вночі, – розповідає Олена. – Організм з кожною поїздкою перебудовується все важче і важче: якщо раніше після зміни денної на нічну я засинала на третій день, то тепер – на п’ятий. Плюс позначається постійний стрес: вдома б на це й уваги не звернула, а тут проблеми можуть виникнути на рівному місці. Наприклад, “колеги” з конвеєра цілком можуть настукати начальству, що недостатньо швидко працюєш. Справа в тому, що різні операції на конвеєрі займають різний час: умовно кажучи, якась – 9 секунд, а якась – 10. І той, кому пощастило стояти на більш “швидкій” операції, знаходиться в кращих умовах, намагається диктувати свої правила і навіть плете інтриги. А польські господарі це тільки вітають”.
Олена зізнається, що останніми роками постійно відчуває себе в підвішеному стані: в Україні вона жити не хоче, а в Польщі – не може. Навіть незважаючи на культурну та ментальну близькість з поляками, на перевірку ми опиняємося дуже різними.
Інші відгуки теж не залишають сумнівів: витримати всі стреси і перипетії трудової міграції може дійсно тільки здорова і дуже стабільна людина.
“Особистий досвід показує, що європейські реалії дуже далекі від того, що нам обіцяють в Україні, – розповідає 45-річний Віктор. – У минулому році я поїхав на заробітки на польський завод, по дорозі з’ясувалося, що вся наша група їде на збирання врожаю , а в результаті ми три місяці будували заміський будинок, хоча в групі будівельників взагалі не було! На цьому будівництві ми всьому вчилися попутно і тільки й чули: “Не подобається – їдьте додому”. Платили нам мінімум, та ще й під різними приводами намагалися недоплатити. Що стосується підписаного на початку контракту, то в який раз переконався: він взагалі нічого не означає”.
При цьому заробітчани в один голос кажуть: якщо в Україні так само напружуватися, як в Польщі, можна заробити приблизно ті ж гроші – навантаження на європейських фабриках, принаймні, на тій роботі, що пропонують нашим співвітчизникам, більш ніж серйозна. Але про це фірми з працевлаштування не говорять, скромно замовчуючи, що на зарплату в півтори тисячі євро потрібно відпахати 70-80-годинний робочий тиждень.
Ще раз про плюси і мінуси
На державному рівні в Україні ставлення до трудової міграції двояке. З одного боку, занепадають цілі галузі. В країні не вистачає будівельників, медперсоналу, водіїв, механізаторів, кваліфікованих і некваліфікованих робітників. З іншого боку, уряд часом намагається робити “хорошу міну при поганій грі”, розмірковуючи про грошові перекази заробітчан, які підтримують економіку взагалі і гривню зокрема. Згідно з прогнозами НБУ, в 2019-м трудові мігранти переведуть в Україну більше $ 12 млрд, і відмовлятися від них зовсім не хочеться.
Однак експерти попереджають: нескінченно така “підтримка” тривати просто не може.
“Переказам гастарбайтерів вдалося стати тим рятівним колом, яке до цих пір утримує українську економіку на плаву, – зазначив в коментарі Фокусу економіст Владислав Банків. – Продуктивність праці та рівень життя в країнах міграції вище, ніж в Україні, тому у наших гастарбайтерів є можливість значну частину заробленого відправляти додому. Але з часом мігранти починають забирати свої сім’ї, що в перспективі веде не тільки до втрати людського капіталу, але і втрати цього джерела валютних надходжень в у ських економіку “.
На думку економіста, в 2020-му нас чекає нова потужна хвиля трудової міграції, в чималому обумовлена законодавчими змінами в діяльності фізосіб-підприємців. Негативний момент саме цієї хвилі буде полягати у втраті висококваліфікованої самозайнятої частини трудового ресурсу: країну почнуть покидати найбільш ініціативні та динамічні профі, які самі створювали для себе робочі місця. На жаль, український уряд поки ігнорує ці очевидні моменти.
Президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник наводить цифри: в 2013-2018 роках українцям було видано 2,8 мільйона дозволів на тривале перебування в країнах ЄС. На думку експерта, це говорить про те, що маятникова трудова міграція переростає в еміграцію, і, якщо тенденція не зміниться, це призведе до найсильнішого удару по економіці нашої країни.
“Безглузда державна соціально-економічна політика призвела до того, що багато активних українців працюють за кордоном, – констатував експерт. – Зарплати, які вони отримують в Україні, не дають їм можливості нормально жити. І на сьогодні немає підстав говорити, що тенденції, пов’язані з трудовою міграцією, зміняться”.
Експерти підрахували: при збереженні рівня зростання економіки 3-4% на рік ми зможемо наздогнати сучасну Польщу лише за 50 років, але ж вона при цьому теж не буде стояти на місці! Якщо ж врахувати, що з наступного року свій ринок робочої сили для громадян країн, які не входять до складу ЄС, відкриє Німеччина, це призведе до нової хвилі міграції, адже мінімальна німецька зарплата майже в 10 разів більша за українську.
“Потрібно розуміти, що люди не будуть все життя їздити працювати за кордон і переводити гроші додому, – резюмував Воскобойник. – При цьому одним лише зростанням зарплат ситуацію не врятувати. Для людей важливо розуміння своїх перспектив, свого майбутнього і майбутнього країни. Якщо вони побачать , що Україна не змінюється в кращу сторону, більшість будуть шукати іншу країну для життя”.
Джерело: Фокус