Понад 3,2 млн українців постійно працюють за кордоном. Наразі трудова міграція має сезонний характер, і в ній задіяно близько 9 млн українців (дані Мінсоцполітики). Що означають такі приголомшливі цифри? Що призвело до такої ситуації? Які проблеми це створює для української економіки? Як вирішити внутрішні проблеми ринку праці, які призводять до зростання кількості трудових мігрантів?
На жаль, рівень зарплат в Україні поки не можна порівняти з європейським. Наприклад, за даними OECD, середня зарплата в Польщі у 2017 році була 50,8 тис. злотих (близько 13,5 тис. дол. США) на рік, в Португалії – 17 тис. євро на рік, в Іспанії – 28 тис. євро на рік. А у нас, виходячи з даних Держстату, менше 100 тис. грн за рік (приблизно 3820 дол. на рік, – ред.). Тому, щоб уповільнити трудову міграцію, потрібно підтягувати рівень зарплат в Україні до європейського, спираючись при цьому на зростання продуктивності економіки. Уряд працює у цьому напрямі. Наприклад, індекс реальної заробітної плати у травні 2018 року до травня 2017 року склав 114,1%.
На мій погляд, найважливішим є домогтися стабільно високих темпів економічного зростання – 3,5-5% приросту ВВП за рік. Саме на такій здоровій основі можна забезпечити зростання зарплат і доходів населення. Рада Національного банку активно відстоює ці ідеї в своїх документах і рекомендаціях правлінню регулятора і уряду України.
Що стосується зниження міграційних настроїв, то світовий досвід, включно з досвідом східноєвропейських країн, говорить про необхідність комплексного підходу: необхідно зосередитися на створенні гідних робочих місць; зміцнювати інститути влади; створювати умови для підвищення рівня зайнятості; підвищувати продуктивність праці і економіки в цілому. Для більш ефективного регулювання міграції нам необхідно впроваджувати ці фундаментальні ідеї.
Я не був би таким категоричним у висновках щодо тотального дефіциту робочої сили в Україні. Досить нагадати, що рівень безробіття серед економічно активного населення в 1 кварталі цього року склав 9,7% (методологія МОП), а серед населення працездатного віку – 10%. І хоча ці показники дещо кращі, ніж за аналогічний період минулого року, все ж вони свідчать про те, що обсяг пропозиції робочої сили перевищує попит на неї.
Інша справа, що все яскравіше проявляються диспропорції структури попиту/пропозиції на ринку праці, з точки зору кваліфікаційно-професійних характеристик робочої сили. Гостро не вистачає робочих рук окремих професій, наприклад, газозварників, будівельників, а також медпрацівників та інших.
Ситуація на ринку праці через різні фактори досить непроста. Скорочується кількість економічно активного населення, в тому числі через несприятливі демографічні процеси. Зросла кількість трудових мігрантів і міграційні настрої населення зберігаються, оскільки наша економіка поки не може запропонувати необхідну кількість гідних робочих місць.
З іншого боку, результати опитувань щодо ділових очікувань підприємств, які проводяться Нацбанком, свідчать про деяке зростання попиту на робочу силу. Так, покращилися очікування підприємств щодо зміни кількості працівників у наступні 12 місяців (найбільше в будівництві, торгівлі та переробній промисловості), що в свою чергу пояснює зростання числа вакансій для цих видів діяльності.
Джерело: Богдан Данилишин