Мій найкращий друг повідомив, що його рідній брат за кілька днів від’їжджає працювати та жити до Польщі. Він продає авто, завершує справи по роботі й так далі. Такі новини останнім часом стали доволі звичними – хтось кудись їде на роботу. Тож ми часто обговорюємо питання: варто емігрувати чи ні, треба залишатися в Україні чи шукати кращого життя десь за кордоном. Звісно, тут немає однозначної відповіді, і можна цілком детально обґрунтувати для себе та інших обидва варіанти. Особисто я вважаю, що варто залишатися і розбудовувати свою країну. Проте це стосується тільки тих, хто справді розуміє, як це треба робити. Тож, на мою думку, і ті, хто емігрують, також роблять правильно.
Отже, я вирішив навести декілька аргументів на користь трудової еміграції з України. Зауважу, що сам я живу і працюю в Україні, адже наразі можу бути тут доволі ефективним і задовольнити свої потреби та професійні амбіції. Однак, глибоко переконаний, що масова трудова міграція українців до Польщі, яку ми зараз можемо спостерігати, це явище цілковито позитивне для майбутнього розвитку нашої держави.
І ось мої аргументи….
1. Розширення кругозору українців. Чи не спадало Вам на думку, що українці живуть так, як на те заслуговують і навіть трохи краще? Я розумію, що це звучить доволі провокативно, але мені здається, що це саме так. Більшість не вимагає високої якості у всьому, що нас оточує. Тобто ми проголошуємо свої бажання та вимоги, але майже нічого не робимо, щоб це отримати. Чекаємо, що усе «прийде само». А тим часом дозволяємо на нас заробляти тим, хто добре знається на нашій терпимості та нерішучості. Наводжу доволі універсальний приклад: ми без примусу, цілком добровільно їздимо у маршрутках, вантажних «спрінтерах» витягнутих з металобрухту в Європі, які ледь не розсипаються на ходу? Ніхто не змушує? Масово не пишуться листи у департаменти транспорту міськрад. Ініціативні групи не блокують рух несправного громадського транспорту – – вони рухаються за своїми маршрутами. Усі сідають та їдуть, а перевізник посміхається і знімає надприбутки, бо ж майже не вкладає коштів у рухомий склад. 80% маршруток, які здійснюють перевезення – це металобрухт, який коштує копійки. А потрібно закуповувати пасажирські автобуси з заводу. Однак люди цього не вимагають. Тож можна заробити іще більше. Чому люди не намагаються щось змінити? Бо не уявляють, що може бути інакше. Бо вдячні, що їх везуть хоча б на такому жахливому транспорті. Це саме стосується багатьох інших характеристик якості життя. Ми не вимагаємо позитивних змін. Ми не вимагаємо забезпечити якість. Цього вимагають одиниці. Лише окремі поодинокі члени суспільства, яких ще й цькують ті «інші», яких усе задовольняє, мовляв, ти що особливий, чого ти скандал влаштовуєш?
Працюючи в Польщі, трудові мігранти з України їздять у гарному зручному транспорті по ідеальних дорогах, ходять відремонтованими тротуарами, сортують сміття, дотримуються правил дорожнього руху, прогулюються доглянутими парками, сидять на лавках у затишних публічних просторах, знімають маленькі, але чисті комфортні помешкання, заробляють більше… Трудові мігранти формують свої нові смаки до якості життя. Вони починають розуміти: що можна і треба хотіти та вимагати від життя. Починають усвідомлювати, як якість життя пов’язана з середнім рівнем доходу населення. Не вдаючись у розлогі причинно-наслідкові пояснення, скажу: той, хто вимагає якісного громадського транспорту для себе, отримає й гідну заробітну плату. Адже вимагаючи підвищення окремих параметрів якості життя для себе, людина підвищує свою «вартість» в цілому. Людина, яка живе гідно, вимагає для себе гідного життя та відповідного ставлення, «коштує» дорожче і для роботодавця. Ба більше, роботодавець буде щасливий мати працівників, які прагнуть якості і свою роботу виконують якісно, і буде з радістю платити більше.
Отже, трудові мігранти якщо повертаються, то вже іншими людьми. А багато хто таки ж повертається – хоча б тимчасово. Вони стають більш вимогливими до якості життя на Батьківщині і починають діяти, покращувати, бо ж вже знають, що і як може та має бути.
2. Покращення умов праці для тих, хто лишився. Кваліфіковані робітники масово звільняються і їдуть працювати в іншу країну. Але хтось залишається в Україні і працює далі. Український роботодавець відчуває дедалі більший дефіцит кваліфікованих кадрів. І вже не може, як раніше, у будь-який момент набрати інших робітників, якщо працюючі чимось не задоволені, адже армія готових гарувати за копійки безробітних зникла у західному напрямку. Отже, ті хто залишаються жити та заробляти в Україні, опиняються у більш вигідних умовах. Їх більше цінують. Заробітна плата зростає. Особливо це стосується великого бізнесу, який просто змушений платити краще своїм працівникам, аби втримати їх і продовжити виробництво, надання послуг тощо. З іншого боку, в цих умовах бізнес стимулюється на впровадження більш інноваційних технологій, які передбачають зменшення кількості обслуговуючого персоналу, перехід на автоматизацію тощо. Це дороговартісні і, як правило, більш сучасні й екологічні технології. Тобто і в цьому випадку країна розвивається та, найголовніше, що це відбувається коштом міліонерів, які починають, нарешті, по-справжньому інвестувати у свій бізнес і приводити його у відповідність до цивілізованих норм.
3. Покращується репутація України у Європі. Трудові мігранти з України є агентами промоції української культури та українського нації в цілому. Вони показують, якими є українці насправді, знайомлять із нашою культурою, звичаями, кухнею, мовою тощо. Наразі дуже важливо пояснити західному світу, ким є справжні українці: красиві, талановиті, працьовиті, кваліфіковані, розумні. Українські політики значною мірою псують репутацію української нації у світі. Коли представники західних суспільств дивляться на наших політиків, то, певно, в них складається враження, що українці – це невиховані, корумповані, неосвічені, недолугі телепні. Але велика кількість трудових мігрантів, що наразі роз’їжджаються Європою і особливо Польщею, змінюють цю думку на краще, дають інформацію про позитивні характеристики нашого народу. А це важливо, адже європейці повинні розуміти, кому вони допомагають і кого можуть прийняти у свою велику спільноту. Наші співгромадяни постають як приваблива і набагато більш вигідна альтернатива у порівнянні з потоками трудових мігрантів, біженців зі східних країн. Наймати українців вигідно, адже це оптимальне співвідношення «ціна-якість» для європейського роботодавця. Словом, трудові мігранти формують позитивне уявлення про Україну як країну цивілізованих, кваліфікованих, освічених, працьовитих, гарних людей зі своєю цікавою культурою, мовою та історією, у яких просто «щось пішло не так». Але це можна і треба виправляти. Не без виключень, звісно, але в цілому це так.
4. Зменшуються податкові надходження. Трудові мігранти не платять податків в Україні. Я розглядаю і це як позитивний момент. Чому? Тому що в Україні надзвичайно високий рівень корупції і податки активно розкрадаються. Отже, менше податків – менше розкрадання бюджетів. Принаймні тих надходжень, які сплачують пересічні українці. Знову велике узагальнення, але суть усе одно така. Можливо, це стимулюватиме державу більш ефективно боротися з ухилянням від сплати податків великим бізнесом. Словом, наразі постає питання в ефективності використання бюджетів, а не в їх розмірі. Адже, насправді, грошей на гідне життя в Україні цілком вистачає. Тож трудові мігранти не завдають шкоди державі, позбавляючи її своїх податків, а скоріше обмежують апетити корупціонерів, що є доволі корисним.
Тож я пропоную радіти факту масової трудової міграції українців за кордон. Це явище багатовимірне, і позитиви в ньому, безумовно, теж є.
Наприкінці ще одна думка. Чи помічали Ви що в межах країни довкола трудової міграції досить багато негативного галасу? Цю атмосферу «катастрофи» створюють через втрату працездатного населення переважно політики різного штибу, високопосадовці, журналісти та інші люди, так чи інакше залучені у формування громадської думки. Чому вони так не хочуть, щоб працездатні українці їхали і заробляли собі на гідне життя, користувалися усіма перевагами розвиненої західної цивілізації? Чому трудові мігранти це ледь не “зрадники”, які типу залишають країну у важкі часи? Тому що корупціонерам та телепням на державних посадах потрібні люди, які, даючи їм мовчазну згоду, «дозволятимуть» жити за старою схемою. Виїхати з країни – це протест людини, яка не хоче миритися з тим, як вона мусить жити у своїй країні. Це важке рішення і навряд тисячі українців легко його приймають. Скоріше навпаки. Отже, це своєрідна боротьба і добре що вона триває, адже зрештою має привести до позитивних змін.
Джерело: Обозреватель