Чи зможе президент Володимир Зеленський повернути на батьківщину хоча б сотню тисяч українців із 20-мільйонної армії заробітчан і діаспорян — на це питання шукає відповідь журнал НВ. Чи вистачить для цього дешевих кредитів для бізнесу, чи знадобиться щось більше?
Автор бестселера Бійцівський клуб Чак Паланік чи віце-прем’єр Канади Христя Фріланд напевне були б корисні Україні та її намаганням стати сучасною європейською державою. Але свої знання і вміння ці знаменитості з українським корінням віддали зовсім не історичній батьківщині. І схожим чином чинять ще приблизно 20 млн жителів Землі – саме такого розміру, за оцінками Світового конгресу українців (СКУ), досягає сучасна українська діаспора. Втім, ООН дає більш консервативну оцінку — близько 6 млн людей.
На історичній батьківщині про цих людей періодично згадують, висловлюючи надію, що вони або повернуться самі, або перенесуть сюди свою ділову активність. Але будь – яких спеціальних програм з «повернення живих цінностей» офіційний Київ до останього часу не запускав. Однак навесні у кріслі на Банковій утвердився новий президент Володимир Зеленський. Він ще у своїй інавгураційній промові згадав, що хотів би мотивувати українців, які живуть за кордоном, задуматися про повернення.
І в кінці року ця ідея знайшла форму: Кабмін анонсував, що з лютого 2020-го почне працювати програма дешевих кредитів. Скерована вона не лише на тих, хто виїхав з України, а й на тих, хто поки ще залишається тут, лише замислюючись про те, щоб продовжити життя де-небудь у Варшаві або Празі. Спочатку планувалося, що загальний обсяг програми складе не менше 5 млрд грн, однак парламент підтримав виділення лише 2 млрд грн. Здобувач повинен представити бізнес-план, вкласти 20% власних коштів, а решту 80% отримати від України як позику під 5−9% річних залежно від величини підприємства.
Спочатку прем’єр Олексій Гончарук заявляв, що кредити нададуть вітчизняні банки, яким уряд компенсує частину відсоткової ставки. Але на недавньому засіданні Кабміну він уточнив, що кошти, які виділяються під програму, потраплять у спеціальний Українсько-німецький фонд, який і стане ними розпоряджатися.
Чи здатна така програма зірвати з насиджених місць тих українців, які успішно трудяться в США, Польщі або Австралії? «Думаю, саме ця ініціатива уряду більше спрямована не на діаспору, а на так званих заробітчан», — говорить Ендрю Мак, керівник офісу юридичної фірми Asters у Вашингтоні і позаштатний радник українського президента. Однак якщо у програми будуть успішні кейси — нею зацікавляться і ті, хто виїхав з України давно.
«Дешеві кредити, безумовно, цікаві українцям за кордоном», — впевнений Стефан Романів, співголова Австралійської федерації українських організацій і перший віце-президент СКУ. Мовляв, якщо в Україну повірять інвестори, то повірять і рядові українці, які виїхали із країни. І урядові кредити — непоганий інструмент для того, щоб діаспоряни могли почати нове життя в Україні, вважає Романів. Але одних лише грошей для того, щоб повернути країні навіть сотню тисяч з мільйонів, які виїхали, зовсім недостатньо.
Такі різні
Василь Гуцул виїхав з України до Фінляндії разом із дружиною та двома синами у 1987-му. зараз у нього в Гельсінкі власний бізнес — компанія Enkora Oy, яка розробляє технологічні рішення для роботи з клієнтами. У розмові з НВ Гуцул зізнається, що не планує повертатися. Та й сини завели собі фінські сім’ї.
Українці для Фінляндії – ключове джерело іноземних мігрантів. У 2018-му понад 1,8 тис. співвітчизників виїхали шукати роботу в Суомі, тоді як естонців, які традиційно шукають посади у фінських компаніях, було лише 1,2 тис. Причому платять українцям тут менше встановленого мінімуму, тобто до 11 євро на годину: за даними фінського видання Yle, будівельники з берегів Дніпра отримують, наприклад, лише 5−8 євро за годину.
Кредит від Гончарука Гуцул і не проти б отримати. Але переносити бізнес з Гельсінкі до Києва — процес неймовірно складний і загрожує втратою всієї бази клієнтів. Схожі настрої характерні для багатьох місцевих переселенців. У цьому НВ переконався, поспілкувавшись із шістьма керівниками Товариства українців Фінляндії, у складі якого близько двох сотень членів: ледь не всі заявили, що стежать за подіями на батьківщині, але повертатися не готові.
Серед «фінів» переважає точка зору, характерна для людей, які давно залишили країну: вони пам’ятають про порожні полиці київських магазинів і байдужість лікарів у поліклініках. Трохи інші настрої у людей, які залишили Україну відносно недавно. Валерія Мельничук перебралася з чоловіком до Лондона півроку тому. Чоловік знайшов роботу у великій міжнародній технологічній компанії, а сама Мельничук працює на фрілансі. «Ми плануємо підтримувати зв’язок з Україною і хотіли б у майбутньому повернутися», — зізнається вона.
Схожі надії характерні і для однієї з найбільших українських діаспор у Європі – італійської. За оцінкою ООН, що враховує лише легальних мігрантів, її розмір становить 250 тис. осіб. Наталія Гебрич емігрувала на Апенніни у 1995 році. Довгий час працювала офіціанткою, доки не відкрила власний гостьовий будинок для туристів у Флоренції. Особисто вона поки що не готова зібрати речі і повернутися на батьківщину. Але відразу кілька знайомих Гебрич недавно зважилися на подібний крок. «Моя подруга прожила в Італії 20 років. І її сім’я повертається, — каже італійська українка. — Вона буде зацікавлена в ініціативах Гончарука з підтримки нового бізнесу».
Втім, у Facebook-групі Українці в Італії, яка налічує 150 тис. учасників, чимало постів про розчарування в Україні. «Це через бідність, — пояснює соціолог Ірина Бекешкіна. — Адже в Італію їдуть не успішні бізнесмени, а люди, які працюють на важких фізичних роботах».
Польща або Україна
Українців, які працюють на важких роботах, багато і в головному центрі національного «заробітчанства» — Польщі. Багато в чому саме ці люди стануть першими, на кого вплинуть ініціативи Зеленського. За даними польського Нацбанку, у країні працюють 900 тис. українців. В середньому вони, за даними статистики, трудяться тут протягом семи місяців, а потім повертаються на батьківщину.
На захід таких українців жене низький рівень зарплат, — на це вказують дані дослідження, проведеного навесні 2019-го компанією EWL S. A. і Центром східноєвропейських студій Варшавського університету. Саме фактор великих грошей як основу для бажання поїхати в Польщу назвали 80% респондентів-заробітчан. Серед інших причин — відсутність роботи у рідному населеному пункті (28%) і несприятлива економічна і політична ситуація в Україні (25,7%).
Дослідники виявили ще одну деталь: серед «гостей зі сходу» формується постійна категорія працівників, орієнтованих на польський ринок праці. Якщо в минулому році дві третини респондентів вказали, що вони прибули до Польщі на роботу вперше, то у 2019-му так відповіли 50% опитаних. Причому близько половини респондентів все-таки розраховують рано чи пізно зробити вибір на користь батьківщини, каже Марія Кузенко, керівник відділу легалізації робочих кадрів компанії EWL у Польщі.
26-річний Іван Гнатків із Запоріжжя живе і працює в цієї країні вже три роки. В Україні він мав бізнес з продажу продукції Apple, а на новому місці заснував агентство з аутсорсингу персоналу. На питання про те, що спонукало його до зміни місця проживання і роботи, Гнатків відповідає однозначно: перевірки та наїзди на бізнес.
ФОПи в Україні платять 5%, а у Польщі – 9−19% залежно від виду діяльності, заявив бізнесмен НВ. Але на додачу до вищого фіскального навантаження він отримав і впевненість: якщо заплатив усі податки — держава ніколи не чіпатиме. Гнатків добре поставився до рішення Гончарука запустити пільгове кредитування для заробітчан, оскільки ставки за цією програмою конкурентні. Так, у Польщі українці можуть взяти до $50 тис. у кредит під 8−12%, а ось іпотека за наявності дозволу на проживання коштує 3,5−5% річних. Саме кредитами на житло Польща і цікава багатьом іноземцям.
«Було б класно першим кроком запустити в Україні іпотечну систему кредитування, — міркує Гнатків. — Коли людина купує квартиру в кредит, вона швидше за все не поїде працювати в іншу країну, а прив’яжеться до України». «Кредити — це дуже гарне рішення уряду. Але треба давати їх не лише на бізнес, а й на житло. Адже часто люди їдуть [з України], щоб заробити собі на квартиру», — вторить йому Інна Волосевич, заступник директора української соціологічної компанії InfoSapiens.
Німеччина — ще одна країна з дуже низькими ставками кредитування. Зовсім недавно канцлер Німеччини Ангела Меркель записала відеозвернення, в якому закликала громадян країн за межами ЄС приїжджати на німецьку землю, щоб працювати. Ці слова можуть перенаправити в бік Німеччини погляди багатьох українських працівників. За даними дослідження EWL, кожен четвертий українець у Польщі планує переїзд далі на захід, під крило Меркель, у 2021 році або пізніше. Щоправда, німецька мова не проста, що може утримати частину заробітчан, вважає Кузенко з EWL.
Паспортне питання
Діаспора і сама працює над тим, щоб зміцнити зв’язки з історичною батьківщиною. Так, СКУ (Світовий конгрес українців) розробив два законопроекти — Про закордонних українців та Про громадянство України. Вони повинні забезпечити можливість подвійного громадянства тим людям, які не хотіли б розлучатися з паспортом з тризубом на обкладинці.
Зеленський вже бачив обидва проекти. І зараз українське МЗС розіслало пропозиції СКУ в посольства по всьому світу, щоб почути думку про них вітчизняних дипломатів, які регулярно співпрацюють з діаспорами.
СКУ пропонує можливість подвійного громадянства для тих українців, які живуть у Євросоюзі та країнах — членах НАТО. Що стосується інших країн, то їх представники також зможуть отримати другий паспорт, але лише за індивідуальним рішенням президента. Зеленський, до речі, пропонує зробити ще один хід — дозволити іноземцям, які отримують український паспорт, зберігати і колишнє підданство.
«Подвійне громадянство спростить багато практичних речей для тих іноземних українців, які вже зараз готові приїхати і розвивати бізнес в Україні, — каже Павло Грод, президент СКУ. — Це стосується чисто бюрократичних і адміністративних речей, які зараз є складними і вимагають купи часу».
За словами Дмитра Кулеби, віце-прем’єра з євроінтеграції, лібералізація політики у цій сфері дасть можливість утримати під впливом України мільйони громадян, які залишили її межі. «Українська діаспора — це потужний людський ресурс для розвитку країни, формування українського лобі в інших країнах світу», — пояснює свою логіку віце-прем’єр.
А український уряд зараз розробляє ще одну ініціативу — так звану е-резиденцію. Її просуває Михайло Федоров, віце-прем’єр з цифрової трансформації. Схожа система працює в Естонії і передбачає проміжний статус громадянина, наділеного лише базовими правами. «Для діаспори дуже важливо було б мати можливість е-резиденції і, звісно ж, верховенства права — тому що ніхто не хоче повертатися у світ маніпуляції можливостями», — каже Роман Ващук, екс-посол Канади в Україні.
Де-юре Україна поки що не дозволила подвійне громадянство. Але де-факто з ним вже змирилася. Про це НВ розповів Станіслав Побурян, який 10 років живе у США, працюючи в готельному бізнесі. Він отримав американський паспорт і, як законослухняна людина, приїхав до консульства України в Нью-Йорку, щоб здати колишній паспорт. Але там його переконали не поспішати.
Ланки ланцюга
Подвійне громадянство — лише одна з ланок у довгому ланцюзі повернення співвітчизників. Для діаспори важливим «магнітом» є і популяризація у країні української мови і культури. «Людина-емігрант часто більш патріотична, оскільки відчуває ностальгію за батьківщиною», — говорить Інна Волосевич. Але не лише це.
Модельєр Тетяна Макуха, яка переїхала з чоловіком у Нью-Йорк, пояснює: вона хоче від батьківщини реформ. «Хіба потрібно нагадувати, чим закінчилася реформа поліції? — каже Макуха. — Моє головне очікування — забезпечення безпеки тим, хто насмілюється в Україні боротися з системою».
Про структурні зміни як про ключі до успіху у справі повернення мігрантів говорять багато з тих, хто покинув батьківщину. З цим згодна соціолог Бекешкіна. «Щоб повернути мігрантів, потрібно облаштувати життя в Україні, — наголошує вона. — Ви тільки подивіться, з якими труднощами стикається український бізнес».
Краще повернути
Зараз мігранти — важливий актив для економіки України. За 10 місяців 2019-го вони, за даними вітчизняного Нацбанку, перерахували на батьківщину $9,7 млрд. І тим самим стали одним із ключових джерел для заходу валюти у країну та зміцнення курсу гривні. Ринок платіжних інструментів для українських мігрантів активно розширюється. З одного боку, польські мобільні оператори пропонують українцям спеціальні тарифні пакети. А з іншого — компанія Mastercard недавно запустила послугу грошових переказів у месенджері Viber, популярному серед мігрантів.
Однак якщо повернути у країну не лише гроші, але й самих людей, ефект для держави може бути навіть більшим, хоча й менш очевидним. Поживши за кордоном, багато хто із заробітчан та діаспорян може привезти на батьківщину культуру і стандарти західного бізнесу. А також ідеї про те, як правильно розвивати підприємницький проект, як працювати із клієнтами, як нарощувати продажі. «Українці за кордоном навчилися більш успішним бізнес-моделям, іншій бізнес-культурі, — каже соціолог Волосевич. — Це дуже вигідно для України».
Також ті, хто повернуться, якщо їх буде помітна кількість, привнесуть в українське суспільство і політику чітко проєвропейські настрої. Тим самим послабивши прорадянську ностальгію, яка все ще сильна у країні. «Мігранти та діаспоряни підтримають проєвропейські настрої і будуть голосувати за ті партії, які зацікавлені у позитивних змінах на користь бізнесу», — впевнена Бекешкіна.
Але на швидкий і помітний ефект від нинішніх ініціатив Зеленського і Кабміну, на думку експертів, сподіватися не варто. Волосевич вважає: хоча досить істотна частина українців, які живуть за кордоном, розглядають можливість повернення, про репатріацію 20 млн людей і близько не йдеться.
Втікши з батьківщини, яка їх розчарувала, багато переселенців не поспішають знову захоплюватися нею. Їм необхідно побачити, що є стратегія розвитку країни, яка зробить Україну сучасною європейською демократією і по-справжньому вільним ринком, вважає Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування. «Кабмін пішов правильним шляхом, пропонуючи дешеві кредити, але цього недостатньо, щоб повернути трудових мігрантів додому, — резюмує він. — Треба повернути довіру населення до влади».
І якщо в результаті на батьківщину повернеться хоча б 10% від світової української діаспори, вважають експерти, це вже буде успіхом. І навіть якщо ініціатива Зеленського просто скоротить відтік трудових ресурсів, країна вже зітхне вільніше. Адже проблеми у цій сфері наростають: за оцінками Дмитра Дубілета, міністра Кабінету міністрів, від 2010 року 4 млн українців виїхали за межі країни і не повернулися.
Джерело: Новое время