Якщо точніше, минулого року посвідку на проживання в ЄС отримали 527 тисяч українців. З них 78% переїхали до Польщі і 65% робили запит з метою працевлаштування. Саме з цим явищем пов’язують деякі експерти “позитивні тенденції” в українському безробітті. “Це пояснюється винятково посиленням трудової міграції, – впевнений Олег Пендзин, виконавчий директор економічного дискусійного клубу. – 9 млн українців (за даними екс-міністра соцполітики Андрія Реви) перебувають за кордоном на сезонних тимчасових роботах, ще близько 2 (Держслужба статистики) – постійно. Це ті люди, яких не реєстрували центри зайнятості”. Статистика не всесильна. “Назвати точну цифру українців, що працюють в Польщі, дуже складно. Адже впродовж року багато з наших співвітчизників їздять в цю країну на роботу по два рази”, – пояснює складнощі процесу Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування. І це не враховуючи нелегалів. Про масштаби міграції можемо судити лише за обсягом валютних переказів: 11,6 млрд доларів у 2018 році і очікувані Нацбанком 12,2 у поточному.
Порахувати наших намагаються самі поляки. 900 тисяч українських працівників – з такими цифрами виступив заступник директора Департаменту економічного аналізу Нацбанку Польщі Яцек Котловський.
Ще раніше українське консульство в Польщі констатувало, що за останні 5 років українців в цій країні стало більше в 5 разів. Нічого дивного – обіг заробітчан тут явище постійне і 900 тисячами не обмежується, вважає Василь Воскобойник. “Згідно із соціологічними дослідженнями, 50% українців працюють у Польщі до трьох місяців, ще 25% – до півроку. Більшість трудових мігрантів, попрацювавши три місяці у Польщі, їде додому і зрештою повертається на заробітки знову, – описує ситуацію Воскобойник. – Крім цього, існує великий ринок нелегального працевлаштування, який може досягати 40% від всіх українських мігрантів”. Таким чином за рік в Польщі встигають попрацювати приблизно 1,5 млн українців, вважає експерт.
Мільйон робочих місць на 9 млн гастарбайтерів
Суттєвих сплесків в міграційних явищах демографи не помічають. “Хвиля пішла в 2014-2016 роках, потім ситуація потроху стабілізувалася, – говорить Олексій Позняк, завідувач відділу міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи. – Адекватної інформації замало, але не бачу підстав для розмов про посилення міграції”. Але змінюється сама структура міграційних процесів.
Чинників, що могли б вплинути на покращення ситуації з трудовою міграцією, кілька, говорить Ігар Тишкевич, експерт програми “Міжнародна і внутрішня політика” Українського інституту майбутнього (UIF). Наприклад, зменшення попиту на робочі руки в Польщі, Румунії, Чехії, Угорщині. “Але там попит на працівників з України лише зростає і збільшуються квоти на видачу дозволів працювати, – говорить він. – А наступного року для нас відкриє свій ринок Німеччина”. Важливий фактор – створення нових робочих місць в Україні. “Мовою статистики, аби рівень безробіття знизився хоча б на процент, повинні з’явитися десятки тисяч нових робочих місць за рік, – говорить Тишкевич. – Але де тисячі нових підприємств в Україні?”. В програмі дій уряду, затвердженій нещодавно прем’єром у ВР, йдеться про мільйон робочих місць, нагадує Олег Пендзин. “Мільйон при 9 мільйонах трудових мігрантів. І жодного слова про розвиток промисловості, – коментує економіст. – Звідки візьмуться ті робочі місця, я не знаю”.
Стратегія порятунку або мильна бульбашка
Заробітчани – застарілий термін, впевнений ІгарТишкевич. Заробітчанина-нелегала, що поневірявся за кордоном в жахливих умовах зразка 2010 року замінив український робітник. “Людина з офіційним контрактом, високим рівнем зарплати, яку роботодавець хоче залишити в своїй країні і створює додаткові умови для перевезення його родини, – пояснює експерт. – А політику стимулювання переїзду родин проводить і Польща, і Чехія, і Литва”. Нацбанк України вже визнав, що трудова міграція стала однією з причин зростання зарплат в Україні. Нічого дивного: ще два роки тому “Інтерпайп” був змушений суттєво збільшити зарплати робітникам, коли їх активно переманювала польська компанія-конкурент, наводить яскравий приклад Тишкевич. Почалася боротьба за українського робітника.
І на перший погляд – цілковиті плюси. Україна отримує 11-12 млрд доларових переказів щороку, що покращує її валютний баланс. Українці – отримують кращі доходи і за кордоном, і в себе дома. Але враження хибне. “Зростання зарплат без зростання продуктивності праці означає зменшення доходів бізнесу і гальмування його розвитку, – пояснює Ігар Тишкевич. – Умовно кажучи, робітник за годину виробив не більше доларів, ніж зазвичай, а отримав більшу їх частину в якості зарплати”.
Недовго лишилося радіти і мільярдним переказам. Політика залучення родин викликана тим, що поляки, угорці зрозуміли: робітник значну частину коштів виводить з держави і треба зробити так, аби отримувачі цих переказів жили в її межах, говорить Тишкевич. Коли обсяг переказів зменшиться, це відчує економіка. “Сьогодні дефіцит торгівлі товарами та послугами в Україні (близько 11 млрд доларів) покривається коштами мігрантів. Поки зарплати в Україні зростають, зменшення обсягу переказів не помітимо, а далі це стане відчутно”, – пояснює експерт. Далі постраждають пенсіонери. Станом на початок 2019 року в країні було 13,4 млн платників ЄСВ, пенсіонерів – 11,9. “Дуже скоро кількість платників ЄСВ буде дорівнювати кількості отримувачів пенсії чи стане меншою за неї, – прогнозує Тишкевич. – Щоб сьогодні отримати 3000 гривень пенсії, хтось має сплатити близько 4000 ЄСВ (4000, бо є ще адміністрування ПФ)”. Тому плюси трудової міграції – просто мильна бульбашка, яка скоро лусне, впевнений він.
Повинна бути урядова програма, або хоча б усвідомлення керівництвом країни, що держава потребує термінових рішень у цій сфері, а його нема, вважає Олег Пендзин. “Можливо, не така, як польська Стратегія збереження людського капіталу (утримувати українців доступним житлом надто дорого для бюджету), – говорить Олексій Позняк. – Але треба робити хоча б маленькі кроки. Підтримувати, фіксувати зв’язки з тими, хто виїхав: це підвищує вірогідність повернення”. Для цього заохочувати підприємницьку діяльність. Бізнес – вагомий важіль для повернення в Україну або невиїзду з неї людей, що мають міграційні наміри, зауважує Позняк. “Ще можна розвивати спільні проекти з країнами, де осіли наші інтелектуальні мігранти”, – розмірковує демограф. З трудовою міграцією нічого не вдієш – людина завжди шукатиме кращих умов, говорить Тишкевич. Але це не заважає вести державну політику, яка зробить вигідними перекази в Україну. “Думати, чим будемо компенсувати вихід на пенсію 3,6 млн українців в найближчі роки. І як стимулювати народжуваність”, – пояснює він. Працездатні люди – це чоловіки і жінки фертильного віку. Якщо вони виїдуть звідси родинами, Україна втратить і майбутніх платників податків, і чоловіків призовного віку. “А це вже питання обороноздатності країни. У випадку масової агресії РФ на кого зможуть розраховувати ЗСУ?” – задає риторичне питання Тишкевич.
На нас зачекалися
ООН прогнозує зменшення кількості населення в Україні до 35 млн чоловік в 2050 році. Маленька Словенія – і та декларує наміри запросити більше робітників з України в рамках нової стратегії залучення робочої сили із країн, географічно та культурно близьких словенцям. Поступово відбувається переорієнтація українських мігрантів з одних країн на інші, говорить Василь Воскобойник.
“Йде активний відтік трудових мігрантів із Росії, де стагнує економіка і працювати стало невигідно, – говорить він. – До Польщі їхали, бо там були створені умови для швидкого отримання роботи. Але з весни 2020-го року Німеччина відкриє свій ринок праці для громадян країн за межами ЄС, і чимало українців намагатимуться потрапити туди”. Соціологічні дані, за словами експерта, вже говорять, що 37% наших громадян хочуть працювати саме в Німеччині. В цій країні за умови отримання офіційної роботи українець матиме ті самі права, що й місцеві мешканці, і навіть допомогу на дітей отримуватиме (якщо діти житимуть в Німеччині). “На українців претендують багато європейських країн через проблему з низькою народжуваністю та старінням націй, – говорить Воскобойник. – Українці добре працюють, швидко соціалізуються в європейських країнах і географічно близько до них знаходяться”. Велика Німеччина може потребувати 1,5 млн робітників, а маленька Литва всього 100 тисяч. “Але їх поєднує інтерес до залучення українців не тільки на роботу, а й на постійне проживання”, – резюмує експерт.
Тетяна Негода, Київ
Джерело: Укрінформ