Міграція в Україні стала знаковою темою, яку обговорюють не тільки в експертному співтоваристві, а й в уряді і у Верховній Раді. Проте, дискусії, які стосуються міграції, як з боку представників влади, так і в суспільстві носять в основному негативний відтінок. І це велика помилка, оскільки в усьому світі йде боротьба за трудові ресурси, а мігранти, при найближчому розгляді, є запорукою макроекономічної стабільності будь-якої країни. Україна – в тому числі.
Люди, які виїжджають на заробітки, приносять вигоду не тільки приймаючій стороні, яка отримує дешевшу (і часто більш кваліфіковану) робочу силу, а й тій країні, громадянами якої є трудові мігранти. Повернувшись додому, вони збагачують економіку і бізнес-середовище своєї країни закордонним досвідом, знаннями і навичками. До того ж переміщення трудових ресурсів дозволяє згладжувати соціальну нерівність, оскільки мігранти разом із зростанням свого особистого добробуту поповнюють ряди внутрішніх інвесторів. Відкривають власний малий бізнес, створюють нові робочі місця, вкладають гроші в банківську систему.
Важливо врахувати і той факт, що переселенці забезпечують приплив величезних обсягів іноземної валюти. У Національному банку підрахували, за 2016 рік мігранти перерахували в Україну 5,4 млрд доларів США (а це майже 5,8% ВВП). Причому ця цифра не враховує різні неофіційні трансферти, які, за даними НБУ, становлять мало не 40% всіх коштів, що надходять в нашу країну від мігрантів. Для порівняння, іноземні інвестори та міжнародні кредитори протягом 2016 року вклали в українську економіку близько 3,76 млрд доларів. Тобто, в 1,5 рази менше.
Тому коли ми регулярно читаємо і чуємо про важкі переговори українських чиновників з МВФ та іншими донорами про виділення чергової “порції” фінансової допомоги, непогано б згадати, що капітал, такий необхідний для підтримки національного ВВП і стабілізації курсу гривні щодня надходить в Україну від наших трудових мігрантів. Більш того, ці мільярди – не що інше, як цільові інвестиції в економіку (на споживання, на навчання, на медичне обслуговування, на заощадження), які очищені від корупції і не можуть бути розкрадені. На відміну від грошей кредиторів або коштів, що виділяються з бюджету на всілякі цільові програми.
Крім того, високими темпами зростає число наших співвітчизників, які відправляються за кордон на навчання. Тільки в Польщі знаходиться близько 17 тис студентів з України. Всього ж в європейських вузах навчається близько 50-55 тис українців. Безумовно, частина з них прагне залишитися на ПМП. Це факт. Але дуже багато молодих спеціалістів націлені на те, щоб отримати гідну освіту, досвід роботи та повернутися додому. Адже навіть в Україні наявність диплома від престижного європейського вузу дає дуже багато преференцій і більш високі зарплатні очікування. До того ж, у багатьох країнах ЄС (Польщі, Чехії, Німеччини, Ісландії, Фінляндії, Норвегії) навчання безкоштовне, а рівень знань набагато вище, ніж в українських вузах.
Саме тому в розвинених державах міграція не є явищем, яке руйнує економіку або призводить до вимивання людського капіталу. Більш того, міграційна політика в більшості країн спрямована на стимулювання здорової трудової міграції. Наприклад, Філіппіни, Індія, Марокко, деякі пострадянські держави з Центральної Азії надають своїм громадянам всіляку підтримку в виїзді за кордон, розуміючи, що створити потужну економіку, яка могла б конкурувати з провідними країнами світу, вони поки що не можуть.
В Україні процеси, пов’язані з виїздом наших співгромадян за межі країни, не налагоджено. Відсутня візова і консульська підтримка, немає легального регульованого ринку посередників, що надають послуги з міжнародного працевлаштування, не функціонує механізм адаптації і допомоги мігрантам, які повернулися з-за кордону додому. І хоча ще в листопаді 2015 року було прийнято закон «Про зовнішню трудову міграцію», він до цих пір залишається, по суті, декларативним документом, так як виразну міграційну політику наша влада не проводить.
На щастя, точка неповернення поки що не пройдена. Відповідно до недавнього дослідження, яке було проведено з ініціативи нашої асоціації, близько 80% мігрантів, як і раніше шукають сезонну і короткострокову роботу, і лише 15% переселенців розглядають пропозиції щодо довгострокового працевлаштування. Більшість мігрантів повертається на Батьківщину вже через 6-12 місяців. А ті, хто працює за кордоном на постійній основі, готові повернутися відразу ж після того, як в Україні стабілізується соціальна і економічна ситуація.
Але якщо держава не турбуватиметься вирішенням проблемних питань, не забезпечить підтримку мігрантів на ділі, а не на словах, то українці, які виїжджають на заробітки, все частіше будуть замислюватися про те, щоб покинути Україну назавжди. А ось цього допустити ні в якому разі не можна.
Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування.
Джерело: Контракты.ua